Україна постійно фінансує культуру за залишковим принципом. На мою думку, тільки завдяки культурі та мистецтву ми можемо бути цікаві світові. Ти, як гадаєш, чи державі треба інвестувати в культуру?

Максимально! Потрібно усвідомити, що фізично культура є збитковою, якщо говорити про грошовий еквівалент. Вартість культури вимірюється зовсім іншими категоріями.

Звісно, тут усе зав’язано на вихованні, а це – процес болісний і тривалий. Річ не в тому, чи йдеться про сучасні, традиційні речі чи історичну спадщину – все, що стосується культури у глобальному розумінні залежить від того, наскільки люди виховані, заточені, аби вкладати в неї кошти. Що більше інвестувати в культуру, то більше вона нам поверне згодом. Це – питання майбутнього.

Як соціальний проєкт, очевидно, що так: як спроба проаналізувати, що відбувається з людьми, як вони реагують на буденність, і, коли раптом щось змінюється, що може тебе врятувати. Я не хочу сказати, що пандемія зробить революцію в мистецтві, але точно підніме збурення в головах художників як відповідь на те, що з усім цим нам робити. Бачу, як по місту з’являються соціальні плакати, транспаранти, якісь заклики на них. Очевидно, ці речі супроводжують чи певні дії влади, чи знаходять відповіді на запитання людей, які розгублені, які чогось шукають. Мистецтво може допомогти реагувати на соціальну проблему.

Особисто я завжди реагую пізніше. Пригадую, як це було на початку війни… Потребую часу на переосмислення, адже сприймаю речі болісно і боюся на емоціях озвучити невчасні коментарі. Тому перший серйозний проєкт я показав лише через кілька років після початку війни.

Стан, в якому зараз перебуває світ, залишить слід на багатьох митцях. Та багато художників просто блискавично і дуже цікаво реагують на те, що відбувається зараз. До речі, завдяки ізоляції в мене з’явилося багато часу, а я веду паралельно 3-4 проєкти, які нарешті помітно просунулися. Зараз у митців хороший час підтягнути фізично важкі проєкти.

Так, тим більше, у порівнянні з тим, що було 20-30 років тому. Але необхідний тривалий, потужний, безперервний процес виховання. Людей потрібно готувати до того, що мистецтво буває різним. Є традиційне мистецтво і є сучасне, для мене вони, як приклад колії: забери одну з рейок – і поїзд не поїде. Сучасне мистецтво завжди розвивається паралельно з традиційним. Інша річ, що аби на це адекватно реагували, треба ще з дитячого садка привчати людей, що світ буває різний, світ буває інший. Людям часто неграмотно коментують те, що відбувається з культурою. Як не парадоксально, ми маємо багато мистецьких навчальних закладів, але мені достатньо однієї руки, аби перелічити аналітиків, із якими можна говорити про мистецтво. Це для мене феномен.

Річ не в конкуренції, річ у готовності місцевого середовища реагувати на те, що продукує сучасна культура. Потенційно, у Львові є дуже багато цікавих митців. Вони здебільшого залишаються незатребуваними з різних причин – нестача коштів, відсутність можливості заробляти, неготовність середньостатистичного обивателя сприймати їхні твори. І от, коли художник чи музикант не бачить адекватної реакції на свою творчість, він шукає середовища, де він буде затребуваний. Величезна кількість митців випорхує зі Львова, вони з’являються десь у Берліні, у Варшаві. І це проблема.

Знову повертаємося до того, як виховувати обивателя. Це – справа демократії, якою у нас ще не пахне. Середній французький чи німецький обивателі інтелектуально нічим не кращі за українця, але рівень толерантності у них неспівмірно вищий. Француз, якщо чогось не збагнув, промовчить, а наш полізе сваритися: “Що це ви мені за фігню тулите?”, особливо, якщо він чиновник від культури (сміється).

Якщо порівнювати нашу та польську інфраструктуру – то це прірва. Будь-який музичний чи мистецький проєкт у Польщі, до якого нас залучають як гостьових митців, на 90% фінансується їхньою державою. Існує престижна стипендія Gaude Polonia, яку можуть отримувати навіть наші художники. Я завжди думав, навіщо полякам фінансувати художників з-за кордону, і чому вони не бояться витрачати на це гроші.

У Львові нібито планують відкрити муніципальну галерею, муніципальний центр – інфраструктуру, яка обслуговуватиме митців, але яка мала би фінансуватися державою. Маю багато запитань до цієї ідеї, наприклад, чи потягнете держава адекватне фінансування, враховуючи, що культуру в нашій країні бюджетують за залишковим принципом. Зі збереженням такої ситуації надалі не варто розраховувати на серозний перспективний проект. Все цікаве та потужне – це наразі приватні ініціативи.

Ні-ні, Львів уже давно не столиця культури. На превеликий жаль, не можу його так назвати. Колись давно Віктор Неборак (відомий поет і прозаїк) сказав, що Львів породжує безліч цікавих митців, але вони тут народжуються і зникають. Мало хто з них залишається, бо тут безперспективно на щось претендувати. Серозні проєкти, які можна представити на фестивалях у Європі, потребують значного фінансування. Добре, якщо ти знайшов інвестора, адже наше Міністерство культури на це тобі коштів не дасть. Ти приїжджаєш туди з цікавим проєктом, а тобі кажуть: “А-а, ви зі Львова? То просіть у поляків, вони мають гроші”. Такою цеглиною тобі луплять по голові ще на порозі Міністерства культури.

Так, в Європі є дуже багато цікавих українських художників, відомих там, та про яких в Україні мало хто знає. Тут у них немає можливості реалізувати себе.

Звичайно, можна. Інша річ, як це цікаво організувати. Інформаційно, технологічно світ дуже посунувся вперед, і якщо правильно та цікаво все реалізувати в онлайн-форматі, воно буде варте уваги. Але, звісно, прямий контакт ніяка технологія не підмінить, згадайте, як ми любимо слухати вініли або читати паперові книги!

Не скажу чогось дуже оптимістичного, бо не думаю, що воно чимось відрізнятиметься від міста ХХ століття. Поки не зміниться свідомість, поки країною не перестануть керувати бариги, злодії та недолугі політики, поки звичайний обиватель не зрозуміє, що демократія – це дуже відповідально, нічого не зміниться.

Треба вичавити з себе совок, потім вичавити його ще раз і ще раз. Допоки не змінимо соціальної ментальності, мало перспективи на те, що у ХХІ столітті все буде інакше.

Пробуксовки у культури не буває, а от політики ніколи не розуміють, чому ці митці весь час крутяться під ногами, чогось хочуть, щось вимагають. Культура нікуди не дінеться, інша річ, що вона може розвиватися повільніше чи інтенсивніше. Але це – вічний процес. Культура керує прогресом, культура і тільки культура! За нею підтягуються усі інші вагони, та саме вона є локомотивом!